Люктан
S
?
Збираєшся відвідати Україну? У своєму ессеї про війну, пацифізм та Оззі поет Євген Волинський дає більш менш практичні поради щодо подорожі твого життя.
Чому люди хочуть подорожувати там, де панує мир та спокій, і не хочуть відвідувати зони війни? На практиці це лише питання уяви. Подорожі до воюючих країн можуть навпаки збагатити твою душу і перетрясти твою уяву про добро і зло. Набагато більше, ніж якась там ол інклудед відпустка, котра насправді не додає нічого. Ми ж не хочемо бути просто туристами, а хочемо бути кимось на кшталт мандрівників. Тож якщо тобі довподоби туризм екстремальний та духовний, рушай до України без коливань. Світоуяву буде перегорнуто і коли ти вже там, спробуй долучитися до волонтерського руху допомоги фронту, бо інакше твоє буття в Україні буде безглуздим. Тусовщики, що тільки колекціонують враження, хай їдуть кудись іще. Ну а якщо ти всупереч очікуванням не збираєшся там проповідувати мир, сприйми це, мов рекламу, і приготуйся до тріпу у внутрішню та зовнішню Україну.
Протягом мого тінейджерства, коли на двор стояли 80-і, вважалося, що Pink Floyd це така собі розумна музика для інтелектуалів, у той час як Black Sabbath це така собі брутальна музика для розбишак. Життя внесло свої коригування і сьогодні ми бачимо мудреця Оззі Озборна й червоного проросійського ідіота Роджера Вотерса. Звісно, інтелекруали всіх країн були спантеличені, коли Вотерс запатякав про Донбас, ”українських нацистів” тощо. Ба більше, як він волав у російський мікрофон на Раді Безпеки ООН. Але … це яскрава ілюстрація того, чого варта наша уява. Це зовсім не раптом Вотерс став отаким ницим, тенденції до цього були десятиліттями раніше, але ж ми, хто зросли з Pink Floyd, самі пручалися тому, аби скинути Вотерса з пʼєдесталу у своїй уяві.
Те ж саме й з Оззі. Ту мудрість, що валить з його текстів, принаймні з 2013 року, важко з чимось порівняти. Хібащо з Леонардом Коеном чи Омаром Хайямом, коли вони перебували в теперішньому віці Оззі. Проблемою зно постаємо ми, це ми уявляємо собі Оззі розбишакою (навіть старим) і це заважає нам читати. Все ж, коли людина 75и років номінується на чотири Ґреммі (і виграє два), свідчить про це, що саме сучасна музика створюється не тільки молоддю. І це тверезить. Як результат, тексти його останнього альбому Patient number 9 хтось насправді прочитав. Доречі, оця остання платівка має жовтоблакитний дизайн, тож ”Слава Україні!”, як каже Оззі Озборн.
Через багато десятиліть після того, як усі ці пісеньки про ”peace & love” продалися так гарно, один колега Оззі й Вотерса визнав одну дуже неприємну річ. ”Єдине, що було на потребі від нас, це видавати пісні про всесвітню любов, а для цього не треба було нічого”, згадує Роберт Плант і його цитують усілякі рок-енциклопедії та майже всі книги з історії Black Sabbath. ”Це було занадто гарно, прямо кажучи! Зла нібито просто не було, а грошей було багато! І зрозуміло, що уся ця flower power образилася на Оззі! Коли Black Sabbath, усі чорні й без квітів заспівали про нездатність любові перемогти воєнну машину! Це була провокація! І знаєте чому? Бо ми всі були в той момент самохороші, а Оззі був правий!” Краще пізно, ніж ніколи. Плант визнав те, що Вотерс відмовляється визнавати навіть зараз. Самохорошість пацифізму.
Сьогодні вона абсолютно очевидна. Дистанційний пацифізм, негативне ставлення до віни десь там, проти експорту зброї, проти НАТО і нарешті проти США, все це належало до стандартної уяви звичайного шведа про ”добро”. До сьогодні. Зараз ця уява колапсує разом із шведським нейтралітетом, а причина та ж сама – самохорошість. Підчас холодної війни шведи, звісно, зберігали нейтралітет, але… геть чисто духовно схилялися до антиамериканського й проросійського боку. Бо червоні ж були за соціалізм, а соціалізм належав теж до уяви про ”добро”. Тобто, якісь сучасні політичні сили думають такими моделями, як наприклад, антиамериканський реванш після холодної війни, наші самохороші пацифісти з Роджером Вотерсом на чолі здатні це зрозуміти. ”Це ж імперії воюють між собою” каже їх фантомна уява про біполярний світ, а посеред цих протиріч стоять вони, дуже добрі, мирні, антивоєнні, не беручи жодної участи.
Фурункул самохорошости було, як і багато інших фурункулів, розітнуто Україною. Розуміння прийшло, як холодний душ. Ми гадали, якщо ми не відправлятимемо жодної зброї за кордон, там небуде жодних воєн. На практиці виявилося навпаки. Ми мусимо відправляти артилерію й воєнні літаки до України (похабцем учора) саме, аби зупинити війну. Усі моралістичні балачки про пацифізм відкидаються, коли зʼясовується, що тобі є, що захищати.Українці відчули це на власній шкірі. І коли українці вже не могли дозволити собі пацифізму, багато єврпейців нарешті зрозуміли, що Україна виступає живим щитом Європи, бо Європі є, що захищати теж.
Аби не занурюватися в ідеологічні дебати, я просто констатую факт. Україна оголила майже все. У 2014 вона оголила ідейну кризу лівих, а в 2022 самохорошість дистанційного пацифізму.
Україна наче лакмусовий папірець, проявила рух Оззі від темряви до світла і рух Вотерса в протилежному напрямку. То що ж там такого особливого у цій Україні, що вона влаштовує іспити нашій культурологічній та політичній уяві?
В мене є проста й спекулятивна відповідь. Ідеї, що зараз популярні на Сьодермальмі, були популярні в Україні 100 років тому. Це тоді й там Нестор Махно намагався сформувати не ієрархічний анархічний соціалізм, це тоді й там виникла ідея про мир у світі без кордонів. Українці встигли набратися скепсису до цих ідей, то ж відкинь свої уявлення, коли ти спілкуєшся з людьми в Україні.
Вони не хочуть псевдомиру за будь-яку ціну. Саме слово ”мир” абсолютно позбавлене магічного клангу в їхніх вухах. Сучасні українці ставляться до цього, як у пісні Леммі про вовка ”його слід вбити, бо інакше ти помреш”. Також викликають скепсис ідеї всесвітнього братерства, що так геніально зформулював український національний скальд Іван Франко в 19-му столітті.
Наша цiль — людське щастя i воля,
Розум владний без вiри основ,
I братерство велике, всесвiтнє,
Вiльна праця i вiльна любов!
Се ж остатня вiйна! Се до бою
Чоловiцтво зi звiрством стає,
Се поборює воля неволю,
”Царство боже” на землю зiйде.
Братерство з московитами якось епохально затримується, як, доречі, й братерство курдів із турками. Раптом усе стає дуже повʼязаним з суворою реальністю. І в Україні сучасній три ідеолігії вважаються неподобством. Фашизм – ідея лідера, що сконцентрував усю владу, це дно, вважають українці й кивають на північний схід. Комунізм – ну, тут без коментарів, комунізм в українців уже був і залишив після себе гіркий післясмак. І також останнім часом долучившийся до них самохороший пацифізм це третя негречна ідеологія, якщо не перша.
А що з приводу націоналізму? Питаєш ти, бо читав про нього в інтернеті. Оцей славозвісний український націоналізм, що навіть декларувався на Майдані? Тут ми маємо різні тлумачення одного й того ж слова. По європейськи ідеологія вищости власної нації над іншими називається націоналізм. В українських же вустах, як формулюють самі націоналісти, націоналізм означає патріотизм у дії. Для будь-якого шведського чиновника це очевидно, міністр фінансів захищає шведську крону і якщо наша ніціональна валюта впаде, це його відповідальність. Так само міністр культури переймається шведською культурою, міністр економіки нашою економікою і т д. В Україні це не очевидно. Там лекго може статися, що якийсь чиновник, що високо сидить, опікується якимось іншим інтересом, ніж українським. Тобто, український націоналізм не має нічого спільного з ідеєю вищости і в українському тлумаченні слова ”націоналізм” усі наші шведські посадовці ”націоналісти”. Люкс, вважали б українці; це просто їхня робота, вважають шведи. Додайте ще, на шведських виборах націоналісти отримали 20%, на українських тільки 2%.
Адже насправді різниця між Оззі Озборном та Роджером Вотерсом полягає лише в тому, що перший є чутливим до світу, що його оточує і не тримається за власні ідеї надто серйозно, в той час як другий намагається втиснути ”новий” світ в уяву старої ”доброї лівої” людини. У першому випадку це називається мудрість, у другому дурість. Узвʼязку з цим стає екстра прикро з того, що стокгольмський концерт Оззі 5го травня скасовано через стан здоровʼя майстра, в той час, як Вотерс має завітати до нас 15 квітня, згідно з аннонсами у соціальних мережах. Незважаючи на масу сердитих позначок там, Вотерс трима клейноди на висоті. Ото, як сказав колись Бертольт Брехт ”люди, котрі не чують, що їм кажуть, народжені бути провідниками”.
Якщо ти справді збираєшся подорожувати воюючою Україною (що насправді можливо), ти маєш памʼятати ще одну річ, окрім не вести розмови про пацифізм з українцями. Ніколи не користуйся міжміськими та міжнародними автобусами. Ні, ти не ризикуєш бути розбомбленим у них. Вони просто не дотримуюються розкладу, бо це занадто висока вимога для воєнного часу. Автобус може також звернути до іншого міста 100 км на південь (куди він не мав їхати), щоби ”підібрати ще людей”. До війни такого не було. Тож, автобусного хаоса слід просто уникати, але навіть не думай про автостоп! Англійською на дорозі не володіє ніхто, а злодії видають себе за ветеранів війни. Комендантська година діє і ти не можеш навіть знаходитися на вулиці після 11ї. Ні, це найглупіша ідея ідея автостопом по сучасній Україні! Проте потяг суне дуже впевнено і не запізнюється більше, ніж на годину. Тож, сприймай це, як рекламу Укрзалізниці. Найкращі й найзручніші в Європі вагони з особистим сервісом, з веселими, меркантильними й в міру корумпованими провідниками. Вони чудові, навіть не говорячи англійською. Це ворк ін прогрес, вони вчаться прямо зараз, навіть, якьо процес іде бавно. Вони стукають у двері вранці з уже готовими чаєм та кавою. Це тут ти можеш справді отримати каву в ліжко. А також ти можеш навіть палити в тамбурі. Як у прекрасному 20-му столітті.
Євген Волинський • 2023-11-07 Євген Волинський - український поет та перекладач, перекладає класичну та сучасну лiтературу з та на українську, росiйську та шведську. Мешкає у Швецiї з 1989 року.